Краплі осіннього меду | Літературна премія Видавництва книг "Лілія"

«Hinterm kohlegezinkten Schlaf –

Man kennt unsre Kate…»

(Paul Celan)

Скажи осіннім квітам*:

Вітрила осені давно роздерті**,

Сірі хмари стали вином

У келиху старчика Фідія***

(Він будував Колізей –

Думав, що то окраса,

Думав, що то капелюх,

Що загубив дивак Аполлон,

А воно капище).

Промовчи про сутінки днів падолисту:

Остання людина кленового пагорба

Шкутильгає до замшілого кромлеха,

Виглядає сивочолого філософа Сонце

Між поранених каменів

Народу залізних перстенів****,

Сірих глеків і соснових човнів.

Прошепочи чорному круку,

Що глипає на лісового патриція,

Що примандрує з безодні

Чорної як смородина і солодкої

Наче осінні яблука*****:

Скуштуй і забудь,

Про все,

Що ти лотофаг – забудь

Навіть це.

Ще одна непрочитана

Сторінка павучої меланхолії –

Там написано найголовніше,

Про скляну ластівку

І гранітну сову******.

Примітки:

* – білим хризантемам.

** – холодним вітром одкровення. Вітрильник осені – бригантина.

*** – в Італії я знав трьох старчиків на ймення Фідій. Останній жив у Неаполі (Партенобі) в часи імператора Візантії Іраклія (575 – 641). Про те, що серед будівничих Колізею був грек на ім’я Фідій згадує Антоній Салюцій Крісп в листі до Гая Секунда Германіка.

**** – є легенда в графстві Корк про те, що Діти Богині Дану (Tuatha Dé Danann) носили залізні перстені.

***** – в Ірландії є легенда про яблуню, що росте на горі Дермад (Sliabh an Dhearmad). Хто скуштує солодке яблуко з того дерева в ніч на Самайн (Савунь), той про все забуде.

****** – я колись таки поїхав в Китай зі своєю ластівкою (скляною), а в Атени (Αθήνα) зі своєю совою (гранітною). Просто так захотів.