В душі вирують рясно грози,
Гримить безжально гучний грім.
Змиритись із неправдою не можу,
Неправда коле очі всім.

Неправда! Нащо та неправда?
Кому від неї стало легше?
Для інших п’єдистал розради,
З якого видно всі шляхи лелечі.

Чому люди такі егоїсти?
Чому думають тільки про себе?
Як ввійти? А як краще сісти?
Як краще тикнуть пальцями у небо?

Не буду більше з ними зустрічатись,
Живуть вони нехай собі без мене,
Назад не хочу повертатись,
Де у полині є луги зелені.

Розкинулась стежина рушниками,
Стоїть вже сіно складене в покосах,
Я вкотре пригорнусь, до своєї мами
І витру з щік солоні свої сльози.