А край лісу біленька хатина стоїть,
Похилилась, давно в ній ніхто не живе,
Вікна дивляться смутком у білий світ,
В димарі лише вітер в дуду виграє.
Пам”ятає цей двір дітвори щирий сміх
Та господарів рук працьовитих тепло
І пахучого сіна маленький стіжок
Ніби кликав до себе струнких диких кіз.
А собака Тарзан тих косуль не чіпав,
Хоч породи мисливської справді був він,
Весело та привітно хвостом їм махав
І вітав, наче давніх друзів своїх.
Пережила ця хата всього на віку,
А тепер рідко жде вже до себе гостей.
Це життя вготувало їй долю таку,
Як іще багатьом сільським хатам тепер.
2016 р.
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 1335Реєстрація: 06-04-2020
Достижение получено 21.07.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій
Достижение получено 25.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій
