І… ось зима і грудень, і сліди,
І заметіль цілує вікна снігом…
Не йди на холод не прикривши голови,
Якщо в своїм житті не гартувався бігом.
Не йди іще, не йди… хай краще замете
Від мене всі стежки, мов полотном, дороги –
Я краще бачитиму, ті печатки, ген по снігу
Пунктирна лінія розлуки, розлом тривоги.
І нема. А чи були зима і грудень, і сліди,
І поцілунки шибки в заметілі,
І поруч мене – ти… і ще нема біди…
А чи були вони? То сон цілує ніжно вії.
17.12.2018
Автор публікації
Є для серця така покута -
забувати скоріше зло,
аніж те, що мусило бути
і чого в житті не було. Л. Костенко
