Решітка Міського саду,
Зірковий іконостас…
Звичайно, я пам’ятаю
Невпевнені наші рухи
І наміри дати ладу
Тому, що зростало в нас,
І спроби не загубити
Того, що вже є, допоки
Не втрутився сумнів, страх,
Безсилля, здоровий глузд,
І віддані вороги,
І вельми закляті друзі,
Допоки ще їде дах,
У найзапальніших муз,
Допоки ще люблять нас
Амурчики голопузі…
Багато відтоді мрій
Й років утекло з-під ніг,
Але не пішла любов
І я не втрачаю все це.
І Сад заповітний мій,
Перетин моїх доріг,
Вартує минуле, мов
Тримає мене за серце.