Колись давно, в майбутньому,напевно.
Зустрінемось одні, серед людей.
Ти підійдеш до мене ледве певно.
І відпалають тисячі свічей.
Пройде те, що шкреблося звіром.
Розвіється мара усіх думок.
І знову десь запахне так пломбіром,
Так, як колись серед ясних зірок.
А я сказать не смітиму й краплини.
Не буде слів, ні сліз і не образ.
Я стану рахувати всі хвилини,
Які колись життя украло в нас.
Ти теж заговорить не смієш.
В очах лиш догорає світло дня.
Ти навіть зараз розсмішить зумієш.
Коли зіниці ваблять в майбуття.
Кругом течуть потоки ненажерних вулиць.
Людьське обличчя спалахне на мить.
Ми тільки на хвилиночку забулись.
А виявилося – життя не пережить.
Ми розміняли щастя на монети.
Любов ми проміняли на сміття.
І нащо любощам наспівувать куплети,
Вже все одно не буде вороття.
І я пройду, не озернусь ні разу.
Не знаю я, чи зробиш так і ти.
Колись ми зрозуміли , не одразу.
Що пам’ять можна вічно берегти.
Очами можна вуст не розкривати.
І лиш хвилина вічність може змалювать.
Я так і не навчилася чекати,
Лише птахів на волю відпускать.
Автор публікації
Думок на тему “Життя не пережить”
Гарно написано)