Мрії злетіли мов зграйка пташок,
Західний вітер розсипав троянду.
З-поміж усіх дивовижних квіток
Вибрав я дівчину… Вибрав лаванду.
І серед тисяч примарних людей,
Серед безкрайнього синього неба
Більше нічого, крім дивних очей
Більше не хочеться… Більше не треба.
Серпень медовий розпік почуття,
Навіть не мріявши, став я поетом.
Навпіл моє розділила життя
Дівчина з ніжним духмяним букетом.
Сукня шовкова до квітів у тон,
Смагле обличчя в тіні капелюха.
Тільки б її не торкався ніхто,
Я закохався у неї по вуха.
Західне сонце блищало в очах,
Річка в безмежжя несла свої води.
Поруч сидів і душа наче птах
Із самоти понеслась на свободу.
Ночі і дні тільки нею я жив –
Казка, з якою не міг розлучиться.
Сповна отримав все те, що хотів –
Щастя моє у лавандовій квітці.
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 4Реєстрація: 04-09-2020
