Ні чорні ідоли, ані прийдешні тіні
Тобі уже не зможуть помогти;
Заплутався ти в злоби, мов у павутинні –
В душі вже зерна ненависті встигли прорости.
Ціни такої вимагає абсолютна влада,
Нехай ти й був лише халиф на час,
Та коло ніг твоїх лягли зірок плеяди,
І втратив ти перелік всіх здобутих царств.
Тобі служили міріади душ та духів,
З тобою найсильніші рахувалися боги,
На трон всадили злоба і розруха
І став ти Батьком смутку і туги.
Здавалось, взяв ти за дружину Вічність,
А Безкінечність – стала названа сестра;
І не лякала навіть Хаотичність,
Та не чекав ти ніж у спину від Добра.
Армади ельфів, сонми білих магів,
Полки істот невіданих і Сірий магістрат
Пішли війною і підняли проти тебе стяги –
Твої розбивши армії біля Одвічних врат.
І полонивши гордого царя Пітьми –
Його скрутили путами в в’язниці Часу.
Так Вічний морок жартує з власними дітьми –
На мить дарує міць і забира одразу.
Тепер – володар ти утрачених амбіцій,
І на вівтар кривавих жертв ніхто не покладе;
Але ночами довгими не раз іще насниться –
Те, як Володар Темряви війська у бій веде.
Автор публікації
