Для голосування необхідно авторизуватись

Приречене кохання

Він, напевно, мене не кохав,

Розумієш, ніколи… ніколи.

Мої роки найкращі забрав,

Розповівши “казки” іконі.

Не соромлячись, не довіряв,

Підозри, чомусь, виникали.

Я брехала, та він брехав,

Поки діти наші страждали.

Ти знаєш, ми часто сварились,

Він перестав розуміти.

Я все пробачала… мирились,

Та я перестала радіти.

З кожним новим днем я згасала,

Немов той малесенький вогник.

Вже посмішка не сіяла,

Та чи стане колись все новим?

Чи робиться доля, на краще,

Чи зрозуміємо знаки?

Кохаємо, любимо…. Нащо

На серці “червонії маки”?

Навіщо тоді ці стосунки,

Якщо все закінчиться потім?

Під зорями зникнуть цілунки,

Зупинемось на цій ноті.

Якщо більш нема розуміння,

Довіри та шанування.

Навіщо в стосунках терпіння,

Коли вже немає кохання?

Намагатися все повернути,

А потім поволі вмирати…

У миті останні збагнути,

Та на все горло кричати!!!!

Де ми разом помилились?

Знову крок назустріч любові?

Почуття поступово спинились,

Як годинник… Підемо поволі.

33

Автор публікації

Офлайн 4 години

Анна Губіна

756

Я полюбила душу, а не тіло
І щастя криється в буденності життя.
Солодка та оманлива надія
Веде мене за руку в майбуття

Коментарі: 29Публікації: 114Реєстрація: 12-08-2020

Золоте перо

Достижение получено 09.03.2021
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 05.10.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій

10 коментарів “Приречене кохання”