Подмухай, прошу, на мої
забиті коліна.
Я зірвалась з драбини, бо дерлась
за мріями вгору.
Ось я знову налякана світом
маленька дитина.
Хоча стверджують в паспорті цифри,
що сорок.
Приклади подорожник до рани,
я буду терпіти.
Лише сльози стікатимуть вниз
крізь замружені очі.
“Заживе до весілля” – ти скажеш,
аби розсмішити.
Сядеш поруч зі мною, спитаєш:
“Морозива хочеш?”
На обличчі розмазані плями
від туші і солі.
А коліна від “ліків” твоїх
мене вже не тривожать.
Ми як діти удвох, хоч за паспортом
зовсім дорослі.
Тож подмухай іще, приклади й до душі
подорожник…
Анна Корольова
19.09.2020
Автор публікації
