У Барселоні рідко дощ.
Пекучий брук.
Ми йшли старезних стін уздовж
З вузлом із рук.
Троянди пахли п’янко так
І грів пісок.
І кастаньєти чітко в такт –
Цок-цок, цок-цок…
Серед розжарених цеглин
Майолік гра.
Ти цілував. Це чув один
Пісок між трав.
Минає спека уночі…
І ця мине.
Фламенко більше не звучить.
Забудь мене.
Я йду, прощаємось відтак.
І не питай por qué
Вода, що дасть солоний смак
І відчуття гірке.
Думок на тему “Кохання в Барселоні”
почуття на короткий час – а далі навіки розлука….. зате приємні спогади залишились.щастя вам