Біля паркану кущ бузковий,
Троянди кущ біля вікна.
Згасає промінь вечоровий.
Заходь, пригубимо вина.
Настояне роками й медом,
Цілюще, як Ісуса кров,
Освячене землею й небом,
Є в ньому сонце і любов.
П’янке, як перший поцілунок,
Холодне, як гірський ручай,
Такий на стіл поставлю трунок,
Не звичну каву або чай.
В нього влила я свою душу
І свої думи – пий до дна.
Воно гірке, признатись мушу.
Ніхто не прийде. П’ю одна.
……………………………..
Вже пізній вечір ніч благословляє,
Що я одна – в тім не моя вина.
Здається, що я з кимось розмовляла,
Так то лиш алегорія сумна….