Архіпелаг міста | Літературна премія Видавництва книг "Лілія"

«…Покрали оцет лжецентуріони…»

(Гійом Аполлінер)

Отримав нагороду мовчанням –

Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,

Що шиють собі сорочки-мантії

Для буття-блукання в царстві марень,

Братів кіфари, сестер ірландської арфи,

Нагороди сумної білої тиші

Пелюстками анемон посипаної –

Нагороди мовчанням.

Сад, де гніздо майстрував омелюх,

Той самий, що розчинився в блакиті

Серед квітучих вишень Табу*:

Втекти в хатинку, яку збудували лисиці

Під коромислом легким веселки,

Що висить над гніздом омелюха

Радіючи краплям дощу – весняного,

Інфанти мандрують в інферно,

Гомер мандрує в Едем (наосліп),

Портрети мандрують за мури,

Які поруйновані сурмами (чуєте?).

Місто – архіпелаг крихітних моту**,

Що поросли бегоніями і пеларгоніями,

Над якими літають кажанами щоночі

Писарчуки-чорнокнижники.

Дні вислизають наче вужі смарагдові,

Наче не весна це, а верболозів річка,

Де замість віршів ловлять кваків***

Чорногузи – голоногі судді-брегони****

Наших днів зла.

Примітки:

* – в одній із своїх реінкарнацій знав я одного дожа – П’єтро ІІ Орсеоло. У нього було багато табу (внутрішніх душевних заборон). І кожне табу було квітучею вишнею душі. Хоча це не завадило йому мати 11 неабияких дітей.

** – насправді такого міста немає. Сприймайте місто на архіпелазі моту тільки як метафору. Навіть Венеція стоїть не на моту, а на великих островах минулого.

*** – ніколи не ловіть кваків на весняних озерах. Інакше станете схожими на Базарова. А це не добре.

**** – і досі є люди, які хочуть жити по законам брегонів. Лелеки – то їх реінкарнації. Так я побачив їх у сні.