Десь там, далеко | Літературна премія Видавництва книг "Лілія"

«Даю моїй надії

Серця жертовну офіру…»

(Гійом Аполлінер)

Десь далеко від наших снів,

Далеко-далеко від квітучої вишні,

Де джмелі не гудуть солодкаво,

А час міряють солідами та флоринами,

Все той же дож Теодато Іпато* –

Магістр чужої липкої пітьми

Пророчить про втоплений перстень.

Всерйоз відчувати весну –

Хоча б над морем ілюзій,

Хвилями якого тікати

Під вітрилами білими

(Від моторошної реальності)

І малювати на них квіти,

Наче не вітрила то, а хмаринки:

Даруйте мені необачно,

Що тіні далі грають свою виставу

Ненаписаної п’єси Франческо Бароцці**,

Даруйте мені, що весна така недоречна,

Блукав берегом моря зі свічадом

В яке зазирало Небо – намарно,

Бачило там тільки світло –

Біле як цвіт. Наче троянда Йорків***.

Твоя.

Десь далеко, де ніхто не крикне: «Земля!»,

Коли побачить камінну брилу минулого

На вулиці допотопних автомобілів

І лише прошепоче: «Прощавай, Гійоме,

Отруїли Сонце вином із маримухів,

З дерева таємної жалоби

Змайстрували ворота в інферно».

Примітки:

* – насправді Теодато Іпато недовго споглядав пітьму. Але мені його все одно шкода…

** – Франческо Бароцці писав не п’єси, а пророцтва, в тому числі циркулем і лінійкою. Але це не завадило йому побачити те, що переживаємо нині ми. Дарма його оголосили єретиком. Дарма. Краще б не оголосили, а голосили. Щосили.

*** – а в на в Чигирині теж люблять білі троянди. Хоч і ростять їх тільки біля водяних млинів.

**** – Паль колись попрощався з Гійомом на мосту Мірабо. Вони обидва помилково вважали, що сонцю перерізали горлянку одного лиховісного року. Але вони помилялися. Обидва.