Сріблясте мовчання дзвону
Зловісне, як вечір на острові Родос:
Острові вітрильників і хрестоносців.
Персики слів: стиглі і соковиті –
Вони падають на каміння,
На колючі вапняки злої епохи
На яких ми стоїмо ногами босими
І виглядаємо вороного коня часу,
Чорного як сама пітьма,
Як порожнеча між островами зірок,
Баского коня гривастого,
Що так і не був приручений,
Що так і не був під сідлом
Ні бородатих воїнів, ні вусатих селян,
Ні королів пихатих, ні орачів межиріччя
(Бо він таки вороний – як напророчено).
Нехай коваль загартує для нього сталеві підкови
І срібні цвяхи недоречних хвилин –
Вже навчились робити важке залізо,
Вже мідні ножі стали реліктами
І раритетами мітів про Мінотавра.
Ми у цілому недолугому Всесвіті
Бачимо тільки пісок білий зірок,
Який засипаємо у скляні клепсидри –
Замість води холодної,
Замість вина черленого,
Замість часу невблаганного,
Якого нам обмаль.
Завжди.
Автор публікації
Титул: Яскравий коментатор
Думок на тему “Мідні ножі”
Чудово…