Для голосування необхідно авторизуватись

Місто сиріт

                    «Ось і я іду,

                      А ти, мій друже, лишаєшся.

                      Своя у кожного осінь…»

                                                        (Йоса Бусон)

Якось одного зимового дня я прочитав у старій розірваній газеті замітку про монаха який спалив себе в знак протесту проти окупації Тібету. Було холодно як на душі, так і за вікном, і всі кольори стали відтінками сірого, я подумав, що Лхасу треба відвідати восени – коли прозорість осені нагадує прозорість розмови без слів. І тоді на білий папір мого нотатника лягли наступні рядки:

Лхаса – місто сиріт.

Таке ж сумне як Белфаст,

Де діти вчаться плакати

Швидше, аніж

Дивитися на байдуже Небо.

Де камені чорними жабами

Скачуть у каламуть історії,

Де палаци суворими келіями

Дивляться в безодню нашого «Я»

Пустими очицями черепа.

Чуже залізо

Тінями мертвих хмар.

Поховайте мене в синьому небі.

Мене – майстра мовчання,

Носія костура з одного Сходу до іншого.

Лхаса – кам’яне серце Азії.

За крок до космосу – звук.

На порозі Вічності – тиша.

Біля дверей нірвани – білий пес.

У Країні Снігів у білому одязі

Сумую, що сонце не біле

Над цими людьми із зажуреними очима…

1

Автор публікації

Офлайн 9 години

bratlibo

1 134
Коментарі: 46Публікації: 834Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій