Для голосування необхідно авторизуватись

На вершині гори

«Немає нічого краще спокою,
Немає нічого кращого порожнечі.
У порожнечі знаходиш своє житло…» 

                                                  (Ле Цзи) 

Коли весна стала минулою 
І всі – навіть птахи – журилися, 
Вчитель своїх учнів залишивши, 
Там – внизу – біля селища, 
Де кургани-могили згадували 
Про давнину незбагненну й сиву, 
Піднявся на вершину гори скелястої 
І споглядав там старезні дерева 
Немилосердно вітром покручені, 
Мохом повільним порослі, 
І зупинившись біля мертвого дерева, 
Що жовтизною сухою й твердою 
Стриміло прямо в байдуже Небо, 
Хмари кудлаті шкрябаючи, 
Вчитель таке промовив: 
«Якою прекрасною була смерть 
Для людей давнини сивої! 
Для гідних вона – відпочинок, 
Для негідників – падіння в безодню. 
Смерть – кінець властивостей. 
Люди давнини називали мертвого 
Той, Що Повернувся. 
Якщо ж мертвий – це той, що повернувся, 
То живий – це мандрівник блукаючий. 
Якщо блукалець забуває про своє повернення, 
Він стає безхатьком нещасним, 
Його всі зневажають і ним нехтують. 
Коли в Піднебесній всі стають безхатьками, 
Хіба знайдеться мудрець, щоб їх зневажати? 
Якщо людина піде з рідної хати, 
Піде блукати волоцюгою і не повернеться, 
Всі назвуть цю людину нетямущою. 
А що за людина, хто цінує своє життя, 
Вихваляється своєю майстерністю, 
Шукає собі слави і забуває при цьому 
Про свій кінець неминучий? 
Всі чомусь називають її розумною. 
Але всі вони помиляються, 
 Хто вихваляє другу людину і засуджує першу. 
Тільки мудрий відає, кого схвалити, 
А кого засудити…» 
1

Автор публікації

Офлайн 1 тиждень

bratlibo

1 154
Коментарі: 46Публікації: 854Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій