«…rotta la fe’ degli amorosi inganni…»
(Francesco Petrarca)*
Якось почувши сонячного зимового ранку цвірінькання синиць (а вони передчувають весну краще ніж я і вірять – на відміну від мене, що вона справді прийде) я подумав, що камені падають з неба для того, щоб ми не забували про Нескінченність і написав ось таке:
Лататтям риби залатали став,
Латаною свитою зими вкриваю
Голе тіло своїх віршів.
Я, я, я, я, я, я
Десь там – на дні старого ставу
Чи то озера Лох.
Бо кожне озеро називається Лох,
А кожне дерево якщо не Бодхі
То має ім’я Кранн
А кожен камінь
Якщо не менгір, то Клох
Тільки ми забули про це.
Зазираючи у колодязь Ніщо
Хотів зрозуміти, що таке «Я».
Якийсь чоловік у білому
Написав мислячою тростиною
Що
Я – візерунок променів,
Я – відсутність хвиль,
Я – нетривка ілюзія.
Плутаю причини і наслідки.
Не дивися на відображення Місяця
Там – Будда.
* – «…зламалась віра в світ моїх ілюзій…» (Франческо Петрарка) (іт.)
Автор публікації
Яскравий коментатор
Достижение получено 02.01.2024Титул: Яскравий коментатор