Для голосування необхідно авторизуватись

Норвезький ліс

                                   «З Країни Юних куштував я ель…»

                                                                        (Вільям Батлер Єйтс)

Перероблюючи свою стару чернетку, написану в холодних горах Норвегії, я раптом згадав одну трагічну історію. Під час громадянської війни в З’єднаних Стейтах Америки була одна ірландська бригада в армії Півночі і одна ірландська бригада в армії Конфедерації. І всі ці ірландські вояки думали, що воюють за Свободу, мали зелені прапори з арфою і листком шамроку на кашкетах. І зітнулись ці дві ірландські бригади у битві під Фредеріксбургом, і там і полягли всі. Пройшло вже 150 років з того часу, але досі ірландці згадують про це зі сльозами на очах… Я подумав, що ми, ірландці, нагадуємо мурах, що вічно будуть свої країну і себе, а божевільна повінь весь час руйнує все збудоване, а з-під пера з’явилось ось таке:

Норвезький ліс. Вогкої глиці прах.

Блукаючи, як Данте, в сутінках думок

Відчув себе я повелителем мурах.

Я дихаю крижинами зірок

На урвищах готичних Гімалаїв

І стежку міряю безкраю

Від явора до велетня-сосни.

Зерна мені, мурахо, принеси!

Я на долоні мертвої почвари –

Гондвани – покладу безцінну дань.

А наді мною сивочолі хмари

Такі нордичні. І епохи грань

Хоч не цієї – мрій та сентиментів.

І Дарвіна сивезна борода,

Що істину шукав серед моментів

Смішної гри. І як Сковорода

Поради я даю рудим трудівникам –

Я прошу одягти їх макінтоші,

Бо дощ завершення несе вікам.

Та їм байдуже – їхні ноші

Вагоміші за Кіплінга тягар

Отой, що «білих». Заздрю вам –

Істоти істини. Невтомні муралі,

Ви шлях до космосу торуєте мені.

Мені – своєму богу. І вікам.

1

Автор публікації

Офлайн 17 години

bratlibo

1 140
Коментарі: 46Публікації: 840Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій