Для голосування необхідно авторизуватись

Пам’яті Томаса МакДонаха

                              «Доки колір зелений в нас

                                Перед поглядами зрина,

                                З нами цей і майбутній час:

                                Народилась жахлива краса.»

                                                         (Вільям Батлер Єйтс)

Небо калатає дзвоном: «Ерінн!»

Кожен камінь бруківки – дзеркало

В якому ми бачимо не себе, а тіні

Бородатих феніїв, мужів меча і честі.

Це не вулиці Дубліна – це ріки,

Якими пливуть кораблі майбутнього,

Це не будівля пошти – це врата,

У нескінченність часу.

Це не світанок Великодня – це час офіри:

Цієї весни замість квітів

Милуватися будемо листочками шамроку,

Що проростають у зболених душах

Кількох захмарних мрійників

Що вирішили – краще вмерти,

Ніж бачити сутінки кельтів.

Він знав, «коли настане світанок»,

Зробивши крок у темряву,

Сказавши своїм небуттям:

«Прокиньтеся, ґели!

Ми вмерли, щоб Ерінн жила!»

Коли замовкли постріли

Гавкаючих англійських крісів,

Сама Тиша промовила:

«Ерінн го бра…»

Він писав вірші – і останній – своєю кров’ю,

Він писав драми – і зіграв останню – свою,

Він думав стати пастором, а став комбатантом,

Вчив студентів поезії, а навчися тримати рушницю,

Він любив життя, а зустрів сиву гостю – смерть –

Дочасно.

Примітка:

На світлині: Томас МакДонах (Thomas MacDonagh, ірл.- Tomas Mac Donnchadha) (1878 – 1916) за мить до розстрілу.

1

Автор публікації

Офлайн 13 години

bratlibo

946
Коментарі: 46Публікації: 648Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій