Підкови для Фавна | Літературна премія Видавництва книг "Лілія"

Коваль, якого звали Мигдаль

А може Мігель

(Родом з Гішпанії –

Країни замріяних вершників –

Гідальго)

Вистукував молотом

Веселу мелодію

По ковадлу, що знало Адама

(Кадмона*),

Майстрував підкову

Для бородатого Фавна

І безбородого пастуха мрій –

Кентавра Хроноса**.

Я думав, що то замурзана кузня,

А то палаццо

Гордого кондот’єра-карбонарія,

Майстра вигадок, алхіміка тризни.

Зустрів він жінку на ім’я Медея –

Таку ж чорнокосу, як ніч,

Таку ж чорнооку, як відьми

Вандалії-Андалузії,

Країни чужих кораблів

І пісень про скорботу

(Doloroso) –

Порвіть мідні струни

Нарешті!

Фавн непідкований

Тупотів лісами поганськими,

Збирав анемони для трунку

Бога вітрів Еола***,

Нині підкований,

Нині дзвенить бруківками

Міста корид і паяців,

Нині ховає свої волохаті ноги

Під хламідою містики:

Запевняє, що він посланець

І звуть його Каліостро –

Ненароком.

Примітки:

* – один іспанський равві, ще в часи Реконкісти (до вигнання морисків), знавець Кабали, запевняв, що Адам і Кадм то одна особа. Але він помилявся. Від того і пішла легенда про Адама Кадмона.

** – орфіки колись запевняли, що був такий кентавр, якого звали Хронос. Він для інших кентаврів став ізгоєм, але навчив перших орфіків (а може і самого Орфея) лічити час.

*** – цей трунок Еола був п’янкішим за вино. Але його треба було не пити, а дихати його ароматом. Геродот збрехати не дасть.