Для голосування необхідно авторизуватись

Шати небосхилу

              «На край небосхилу, туманний скорботний,
                 Йшла ніч, набрякаючи зорями й тінями
                 А я, бородатий чаклун оповідок,
                 Слухав говірки каміння й рослин.»
                                                                             (Федеріко Ґарсія Лорка)

Тим, хто був поруч в серпні та вересні 2014 року.

Серед ночі степів
Кольору ряси старого монаха –
Учня спокійного Будди – дивака Гаутами
Я слухав слова звіробою,
Говірку кущів полину
І шепіт каміння – брил вапняку,
Уламків граніту – тоді,
Коли ніч вагітніла зорями,
Коли маятник
Хотілось зробити з уламків
Старої залізної смерті,
Що теж втомилася бути
І розсипалась – іржею,
Уламками криці.
Ноктюрн віщуна: так хотілось
Зазирнути у схованки Часу –
Кульгавого карлика,
Знати хотілось – кому який жереб
Випало. Що і для чого, зараз чи потім,
Кому і навіщо. Чи просто
Хотілося бути
Чи метеором згоріти –
Спалахом ночі степів,
А ніч наче гостя,
Була схожа на сцену
Страшної вистави,
І ми гомоніли – бо осінь.
Час одкровень, а не смерті.
І кожному – трохи епохи.
Шматочок.

Ми не помремо.
Ми наче зорі
У тьмі. Просто вічні.
Як Всесвіт.

1

Автор публікації

Офлайн 1 тиждень

bratlibo

539
Коментарі: 41Публікації: 280Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій