Для голосування необхідно авторизуватись

Сірі плазуни

                                  «Вимірюй землю п’ядь у п’ядь

                                    Яка ще стелиться під нами

                                    О тінь моя стара змія…»

                                                               (Гійом Аполлінер)

Весняні тіні людей білого міста

Плазують між квітучими сакурами

Вони тікають від огненного змієлова –

Жовтолобого крутія-паяца Сонце

(А ми йому поклонялися, треби приносили

А ми називали його конем золотим,

А він паяц – бо чого ж так байдуже

На це все дивиться – нібито весна,

Нібито і він дарував, а мені невесело,

Не солоно і не солодко – схоже зрозумів я

Нарешті, чому так сумно коли вишні цвітуть,

Чому журба така, але все-таки),

Весняні тіні – чому вони плазунами,

Сірими ящірками по землі нечутно,

Чому і навіщо, для чого, а може я

Тільки тінь того – мене не тут сущого

У цьому світі ілюзій, у цьому мареві

Квітів вишні, де все тек нетривко, так плинно.

Я лишаюсь. І тінь моя змія-подруга – тут,

У завулках міста, де кожен тепер нетутешній –

Наче пелюстка сакури, наче й нема,

Наче й не було. Наче й не в місті я

А в театрі тіней-плазунів, де ти, ліхтарнику,

Де ти? Не світи мені в очі, не лякай мою тінь.

Хоч ти – не лякай. І не блимай.

Ще ночі вишневого цвіту

Будуть.

1

Автор публікації

Офлайн 2 години

bratlibo

985
Коментарі: 46Публікації: 687Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій