Для голосування необхідно авторизуватись

Стіни, печаль і плащ

                              «У плащ кольоровий вдягну я печаль…»

                                                                  (Вільям Батлер Єйтс)

Коли я втому назбирав у кошик ночі,

Коли вірші не пишуться пророчі,

І на папір лягає лише вбога тінь,

Коли в душі зневіра, а не лінь,

І навіть Місяць – цей блідий Сократ

Цей друг – забув і не заходить, і стократ

Мій вечір став самотнішим між книг,

Серед минулого – серед його вериг.

Мій кіт мовчить – свої старі розмови

Про суть життя, весну й котячі змови

Не хоче муркати мені на вухо стиха.

І серед пустки стін, серед мовчання лиха

Посеред порожнечі тьми віків і чорноти,

Посеред забуття, відрази до життя і німоти

Торкаюся рукою я старих своїх речей:

Ось плед, ось кілт і окуляри для очей,

А ще старенький плащ зелений

Як острів наш, як листя кленів,

Як Слайне пагорбу жива й м’яка трава

Як море серпня, як легенд слова,

Як промінь, що втомився в небесах*,

Як мох, що нам нагадує, що прах

То сутність світу… І під цим плащем

Я згадую про все – про цей порив і щем

Який звемо життям, про Бога, про Тартар

Проте, що маю я безцінний дар –

Журбу самотності посеред дива із чудес –

Життя одвічного під куполом небес.

Примітка:

* – іноді як дивитися зі скель Донеголу в далечінь океану, коли в нього падає втомлене Сонце, то можна побачити зелений промінь – прощання Сонця.

1

Автор публікації

Офлайн 17 години

bratlibo

1 124
Коментарі: 46Публікації: 824Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій