Для голосування необхідно авторизуватись

Те вічне, що поруч

                                   «Тільки не для краєвиду

                                     Даю тобі дихання, –

                                     Мовить страждання.»

                                                           (Вернер Ламберзі)

Блукаю осіннім садом,

Де замість листя

На деревах-привидах

Шурхотять вірші-одкровення

(Кров дерев, кров трави),

Блукаю в повітрі – дихання,

Блукаю по воді – голос хвиль,

Дні й роки, відчуття

Які мені дарувало страждання,

Воно ходить нечутно,

Воно зажди поруч

І шепоче, шепоче, шепоче:

«Дарую тобі життя

І шматочки сезонів

З яких ти майструєш новели

Про мене – бо я життя,

Бо я суть цього світу,

Я з вами – завжди.»

А я з клаптиків краєвиду

Шию собі плащ:

Пришиваю дощ до озера,

Дерева до п’ятниці,

Місяць до хвиль:

Кравець. Краще б шив я намети

Чи уламки глечиків

Глиняними нитками слів

(А за вікном човни-метелики

Пливуть чи то летять в Арморіку –

Країну диваків-бритів. Камені

Сторчма в Небо – таке ж синє

Як всюди. Тільки не в комірчині.)

1

Автор публікації

Офлайн 12 години

bratlibo

946
Коментарі: 46Публікації: 648Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій