Для голосування необхідно авторизуватись

Той, хто зазирає

                            «Пройшов я Стежину Каменів й погибельний Ліс Шипів,

                              Бо хтось вклав у мої ноги надію і страх…»

                                                                                           (Вільям Батлер Єйтс)

Колись давно я прожив кілька днів серед дрімучого лісу на дні давньої ущелини, оточеної скелями, що утворені тріасовими вапняками. В ущелині були зруйновані стародавні копальні, штольні, де люди колись шукали блискучий метал, які нині ведуть у велике Ніщо. Вічно вологі камені поросли мохом і папороттю. Я слухав шум водоспаду і думав про вічне. І раптом написав таке:

На дні тріасової ущелини,

Серед скель,

Де спить споконвічне,

Спить небудиме й невисловлене,

Мислю про паростки,

Що завжди проростуть,

Як тільки зерно –

Не мертве і не живе

Впаде в цей ґрунт

Вічної вологості.

Щось більш давнє

Ніж папороть,

Щось більш невловиме

Ніж думка

Зазирає у моє глибинне єство,

Нагадує, що все тимчасове,

Крім нього – оцього темного

І зловісного,

Якого друїди звали Кром Кройх,

Що ховається

В густій,

Як молоко сліпої вівці темряві

Старої кинутої копальні,

Наодинці з прокляттям,

Яке тяжіє перестиглим яблуком

Над моєю землею

Тужливих журавлів

Та бородатих шаманів.

Віддаю свою плоть

Крижаному водоспаду часу,

Віддаю свій дух

Старому дереву споглядання.

1

Автор публікації

Офлайн 18 години

bratlibo

1 140
Коментарі: 46Публікації: 840Реєстрація: 11-04-2020

Золоте перо

Достижение получено 31.05.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій