Втомилось сердце, сповнене надії,
Думки втрачають здатність все збагнути.
Чекає пам’ять, певно, амнезії,
Щоб раптом водночас усе забути.
Втомились очі, сльози вже не ллються,
Душа жадає спокою і тиші.
Зірки у небі знов мені сміються…
Нагадують, що біль не зник… Навіщо?…
А дні летять, загоюються рани,
Та навіть час не взмозі їх зцілити.
Ті спогади навік залишать шрами,
Що довго, мабуть, будуть ще боліти.
