Для голосування необхідно авторизуватись

На самоті садок мій не лишай

Як у дитинстві, батько взяв за руку.

Повів у сад. Там яблуні цвітуть.

І защеміло серденько у грудях,

А серед квіток бджоли все гудуть.

 

Удвох спинились в тихому куточку,

Блакитне небо нині без хмарин.

Як і колись, притис до себе дочку,

Оперся легко об старенький тин.

 

– Колись, дитино, я піду у мандри,

В світи далекі, десь за небокрай…

Та не цурайся батьківської хати,

На самоті садок мій не лишай.

 

Ти подивись, як рясно цвіт буяє,

Зародять щедро яблуньки в саду.

Багато літ нас тішили врожаєм,

І ще не раз нам втіху принесуть.

 

Я так плекав садочок, рідна доню,

Любов свою щодня йому вкладав.

Життя спливло, посивіли вже скроні,

Давно стареньким, люба моя, став.

 

Прийде той час, коли білі лелеки,

Мене на крилах в небо понесуть.

У тих краях, за хмарами. Далеко…

Такі ж сади рясні, мабуть, цвітуть.

 

Я подарую кожну тобі квітку,

Цей яблуневий білий-білий цвіт.

Ти приходи сюди хоча би зрідка,

Бо тут життя! Тут зовсім інший світ.

 

Не залишай! Згадай, як у дитинстві,

Разом з тобою порались в саду,

Як ти любила квіточки барвисті,

Із пелюсток збирала все росу.

 

Ніхто ж не знає, що готує доля,

І чи лелеки скоро прилетять…

На все, дитино, тільки Божа воля!

Давай підем садочком погулять.

8

Автор публікації

241
Коментарі: 18Публікації: 31Реєстрація: 16-01-2019

Автор місяця (Листопад 2019)

Достижение получено 17.12.2019

Титул: Автор місяця (Листопад 2019)

За публікацію “А день за днем…”

9 вподобань користувачів у листопаді

Небайдужий читач

Достижение получено 07.03.2019

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій