Для голосування необхідно авторизуватись

Мандри подорожника

Тихо, немов у могилі.
Осінню ночі урочі.
Падають яблука стиглі.
Маряться лики жіночі.

Тихо за неї, за себе
оберігаю надію.
Може на сьомому небі
душу її обігрію?

Тихо! Інакше – ніколи…
І заблукають у полі
душі-перекотиполе –
вічні заручники долі.

Тихо… Далека дорога.
Може, у келії Бога
рідна душа обізветься.

Тихо. Немає нікого.
У подорожника цього
рана на лінії серця.

Та не почиє у Бозі,
поки обом по дорозі.

Тихо?
Чи серце не б’ється?

2

Автор публікації

Офлайн 3 роки

Ігор Шоха

35

користувач

Коментарі: 1Публікації: 7Реєстрація: 12-08-2018