Для голосування необхідно авторизуватись

Весна розбудить Мавку знову

Зима розплакалась раптово,
Не в силі втримати печаль,
Краса згасає поступово,
Й лягає смутком під вуаль.

В потоках сліз Весна прилине,
Щоб відігріти все живе,
Й кохання вічне лебедине
В цю мить у душах спалахне.

Вона розбудить Мавку ніжну,
І в ліс покличе Лукаша,
Аби відчув любов безгрішну,
В ту мить, як двоїться душа.

Його цілунки – маків поле,
В букет всі разом не зібрать.
В обіймах стисне тіло кволе,
Щоб разом потім воскресать.

На личку в Мавки – ластовиння
В промінні сонця виграє,
А в травах тепле шумовиння
Коханням неба дістає.

Буває ж – неземне кохання,
Летить в замріяні світи,
А в серці болісне мовчання
Полином зійде з гіркоти.

Вже Мавка плаче одиноко,
Дощами падає в траву,
Бо зрада холодно й жорстоко
Ладнає мідну тятиву.

А користь садить смертне зілля
У лісі, й навіть біля хат,
П’янить той запах до безсилля,
Й шмагає душу,наче кат.

Й Лукаш ,забувши вже про вічне
Веде Килину під вінець,
А в тім, згадаєм про одвічне-
У зради – болісний кінець.

І Мавка у тяжкій зажурі
Дощами плаче з гіркоти,
Й щасливі спогади, як бурі,
Кричать з нутра до хрипоти.

Й вона здригається від болю,
Мов пташка б’ється,і в гаю
Повіда подругам – берізкам
Печаль заболену свою.

Душа від ран помре поволі,
А кволе тіло, мов стебло
Зів’яло, всохло мимоволі
Й на землю попелом лягло.

Лукаш з Килиною щасливий,
Земні втішає почуття,
Амур ображеноцнотливий
Стрілу пошле у небуття.

Вуста коханої цілує
Терпкі, неначе той полин.
А все ж за Мавкою сумує,
Бо в душу вбито гострий клин.

Пісень Килина не співає,
Що ніжно будять на зорі,
І квітам вірші не складає,
Й не шепче росам на порі.

Без Мавки серце охололо,
Й душа очерствіла умить,
Думки снуються, мов по колу,
Кохання почуття ятрить.

Не чує шелесту він клена,
Не бачить осені красу,
А рана болісношалена
Стальну загострює косу.

Недавнє щастя, мов та хмара,
Що вкрала в сонця промінці,
Kохання квітка, як примара
Засохла твердю в камінці.

Навіки змовкне пісня Мавки
В черствій корисливій душі,
Любові зібрані уламки,
Знайдуть пристанище в глуші.

Весна робудить Мавку знову,
Й вітри прополять спориші,
Щоб ожило кохання світле
У безкорисливій душі.

4

Автор публікації

Офлайн 4 години

Светлана Савченко

357
Коментарі: 3Публікації: 115Реєстрація: 21-08-2018

Золоте перо

Достижение получено 22.02.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 05.05.2019

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій