Зимовий затишок.
Спадають мляві тіні
Від світла одиноких ліхтарів.
По місту, що не знає опустіння,
Що марить
Про спокій і обігрів,
Ти йдеш…
Прості і рівні думки
Лягають у зморілій голові.
Турботи-клопоти,
Важкого дня дарунки,
Мов розчинились,
І вони вже не твої.
Ідеш…
І проміж гуркоту моторів,
Проміж зухвалого шипіння шин брудних,
Крізь тріскіт тих, що кваплять, світлофорів,
Байдуже, не зважаючи на них,
Твоя душа
Так спрагло ловить тиші звуки,
Мов ніжну музику, що вправно без зусиль,
Видобувають музиканта руки,
І вона лине легко-легко звідусіль.
Ти слухаєш
Слабке рипіння снігу,
Ховаєш свого носа в теплий шарф,
Відпочиваєш від проблем, від бігу,
Захоплюєшся грою білих фарб.
Зима тобі в цю мить
Своє дарує срібло,
Коштовніше, ніж срібло світу усього.
Йому радієш? Тож не так все гибло,
А знаєш?… то є щастя, най його!
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
