Для голосування необхідно авторизуватись

Піратка

ПІРАТКА
(не вигадана історія)

Доволі дивна кличка для собачки, правда ж? Чому саме Піратка? Мабуть, тепер ніхто цього і не згадає вже. Зрештою, це не надто і важливо, оскільки нас, сусідів господи, в якій проживала ця собачка, вразило зовсім інше…
На вигляд звичайнісінький безпородистий пес, якого покинули колись господарі, маленький – здається, такого ніхто й не помітить, не те, щоб забоятися. Та надійної охорони годі й шукати – гавкатиме доти, доки непроханий гість не покине подвір’я.
Малеча любила Піратку. І ця любов була взаємною, бо собачка із задоволенням бавилася з малими бешкетниками, хоча вимагала до себе людського ставлення, адже іноді малі розбишаки добряче кривдили її. Тоді доводилось шукати захисту в дорослих. А надійним захисником була господиня – Надія Іванівна. Собаче серце відчувало цю любов, тому й відповідало їй безмежною вдячністю, на яку було здатне тільки собаче серце.
Пірата непомітною тінню завжди снувала за своєю господинею. А скільки радості було, коли зустрічала Надію Іванівну з роботи, бо знала, що та почастує її чимось смачненьким. Тому й заздалегідь вибігала до господині, радісно махаючи хвостиком.
Сусіди завжди жартували, коли в певний час Піратка зривалась з місця і бігла в тому напрямку, звідки мала з’явитись господиня.
– Побігла зустрічати Надю, – казали вони. – Таке мале, а таке тямуще. Усе розуміє, хіба що не може сказати. Кажуть, собака – найкращий друг людини. Це таки правда…
Раділа своїй маленькій подрузі і сама її власниця. Завжди ще здалеку гукне, привітно помахає рукою і, звісно ж, приголубить , мов маленьку дитину…
Та одного разу Піратка не дочекалась своєї господині з роботи. Опустивши голову, вона повернулась додому, здивовано поглядаючи на вхідні двері, сподіваючись побачити там знайоме обличчя.
– Чекає малеча на Надю, – сумно зітхнув хтось із сусідів, що зібрались вечором в гурт. – Дивіться, яка стривожена, мов відчуває біду.
А Піратка й справді металась подвір’ям та жалісно скавучала. Потім підбігла до гурту, заглядаючи кожному у вічі, немов би запитувала – що ж відбувається?
Хтось із сусідів нагнувся і погладив її по голівці:
– Біда з твоєю господинею. Захворіла вона. Дуже захворіла…
Пірата, немов зрозумівши ці слова, заскавуліла ще жалібніше, неначе плакала…
Лише після похорону Надії Іванівни всі згадали про Піратку. Шукали, кликали, але все марно. А наступного дня, коли діти прийшли на могилу матері, вони помітили холодне тільце собачки біля насипаного горбика землі. Пірата уткнула носик у свіжу могилу, ніби бажаючи в момент смерті бути ближчою до своєї господині. Не змогло витримати маленьке собаче серце великого болю від величезної втрати.
А чи здатні люди на такі високі почуття любові? Важко відповісти на це питання, бо впродовж останнього часу людські душі стали черствими до страждань інших. Про друзів наших менших вже й ніхто не згадає. Шкода, адже існує безліч життєвих історій, які розповідають про безмежну відданість домашніх улюбленців до людини та величезну любов і тепло, якими вони зігрівають нас у хвилини смутку та відчаю.

2

Автор публікації

Офлайн 2 тижні

Людмила Масовець

93
Коментарі: 0Публікації: 36Реєстрація: 03-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 09.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 06.08.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій