До вашої милості, більше немає до кого,
Писати історію, вітром по небі, древню.
Сонячний промінь надпивши пахкого меду,
Вибухнув цвітом липкого, задушного червня.
Ще в маках червоних гойдалося поле в узорах,
Немов на бретельках її легковажного плаття.
Здималися перса вдихнувши повітря прозоре.
І сходився плай обвиваючи дивні гори,
В долині, подібний на срібне твоє розп’яття.
До вашої милості, більше немає від кого,
Чекати на подих, що свіжістю дихає саду,
Із димки легкої п’янкого твого намету,
Де вільхи шепочуть, і співом живе левада
Де сонце проціджує тіні крізь пишні крони,
Ти кличеш проміттям, ти вітром торкаєш ланіти,
І маниш в пейзаж, що в тобі, і вже там за горою,
Смієшся дощем, і в просвіті між хмар, грозою, －
П’ють трави воду, гримить, і пахнуть квіти.
До вашої милості, більше немає для кого.
Мій голос спокійний, в безвітря зійшла печаль.
Такою живою прибула ти тілом і духом,
Коли розчинилась, в медову сільську пастораль:
Упало волосся шовковими хвилями вітру
І мохом покрилась за яром частина стегна,
Що лоно здавалось горою де правлять шабаш.
І наче в люстерко вдивлялася в озеро та
В якій пробудилася відьма і дика зваба,
Віддавши природі природу свого життя.
Автор публікації
Титул: Автор місяця (Червень 2020)
14 вподобання користувачів у червні
Титул: Небайдужий читач
Яскравий коментатор
Достижение получено 11.05.2020Титул: Яскравий коментатор