Схилившись над трупом убитої лані,
Білують добичу мисливці захланні,
А сонце в тумані сполоханих хмар,
Серпанком встеляє кровавий пожар.
Ніяк не втекти від русинської длані,
Лезо у ножни ховають погани,
А озеро міниться матовим блиском,
Мов таця із срібла, схвильоване диском.
Свічадо відкрило їх лиця понурі,
Із ловів вертають накинувши шкури,
– Княжно я благаю, вертайте назад,
Погляньте, як цвітом вбирається сад.
На їхніх череслах гойдається сприть,
Морда відтята од лані висить,
В пустих безнадії побляклих очах,
Вам здобич на щастя, покиньте свій страх.
Вепр не випреться, зубр не вирветься,
Гадюка не вжалить, і сон ваш не здійсниться,
Стоять он над озером – мріють з нудьги,
Поезію сонця вдихають грудьми.
– Та зникли! Так хутко! Немов не було!
– Дві лані натомість, ожили Княжно!
Автор публікації
Титул: Автор місяця (Червень 2020)
14 вподобання користувачів у червні
Титул: Небайдужий читач
Яскравий коментатор
Достижение получено 11.05.2020Титул: Яскравий коментатор