Ці зорі вгорі – над нами,
Немов космічне цунамі…
Спалахують сонмом вібрацій,
Холодних одвічних прострацій.
Ці зорі – німі й балакучі,
Кубляться у вихорах скупчень,
Родяться, світять, зникають,
У сховок йдуть небокраю.
Зорі – величні й прозорі,
Пливуть в нічному просторі,
І тужать, радіють, співають,
В тумані у піддавки грають.
Ці зорі – так тобі личать,
Містичним сяйвом в обличчі
Лиш вони усе про нас знають,
Від всіх збережуть, сколисають.