Мереживо та атлас, а з каміння
Їй онікс був найбільше до вподоби
Садила свої лілії з насіння
Та їла з висівками здоби.

Лиш класика їй милувала вуха
Читала лиш найкращих авторів
І вірила в Отця, Сина і Духа
Ніколи не взнавала лже богів.

Шукала рідну душу між людей
І зазирала потайки у вічі
Вона чекала наче Лорелей
У натовпі шукала, як Да Вінчі.

Коли в кав’ярні випивала каву
Крізь вікна позираючи у даль
Душа тоді була схожа на лаву
Яку холодна покривала сталь.

Коли вона бувала на природі
То мріяла летіти розігнавшись
Але вона по максимуму леді
Їй на землі потрібно залишатись.

І хто придумав ці дурні канони
Ця сніжна леді теж буває хоче
На мить із себе зняти роль Мадонни
Смішним дівчиськом стати , що регоче.