Антропоморфний діалог | Літературна премія Видавництва книг "Лілія"

Хто вона і чому прийшла?
Вона прийшла, щоб вкрасти мій спокій, безперечно, а хто вона, нажаль, і сама не знає.
Як це?
А ти знаєш хто ти? От хто ти насправді? Без упереджень, без будь чого «соціально-ствердного» та «досвідо-продиктованого». Просто хто ти є сам для себе? Навіщо ти тут? Невже ти знаєш відповідь. Якщо так, то тоді б я теж її знав би. Отже, мені байдуже хто вона сама для себе особисто. Для мене вона та, що змушує бачити додаткові кольори навколо, чути більше важливого і відчувати життя яскравіше.
Вона про це знає?
Ще ні, але кожним подальшим своїм подихом, кроком і дією я вказуватиму на це. Вона здогадається, маю надію.
Для чого тобі цей весь клопіт?
Клопіт це стояти на місці, а не рухатись думкою. Адже тоді все безглуздо. Життя таке коротке і таке незрозуміле. Споглядаючи і розуміючи – ми рухаємося більше, ніж йдучи і минаючи все навколо, не замислюючись над собою і світом. Вона дає мені поштовх і я вже не можу відмовитись від цієї думки. Допоможи мені!
Як? І навіщо?
Просто почуй те що я кажу і віддзеркаль це в якихось подіях у своєму житті. Тоді я буду значно щасливішим. Потрібно воно тобі чи ні, тільки ти знаєш, я не буду наполягати.
Я подумаю над цим, але нічого не обіцяю.
Дякую! А зараз, дозволь мені не чути тебе більше, хочу залишитись у мріях.
Лишаюсь в тіні, поруч. Дай знати, коли потрібно втрутитись. Не хочу, щоб знову тебе хтось образив.
Гаразд. Потиснемо руки.