Моя слабкість

Я закохалася у холод…
В цей тихий і повільний період.
В цю підступність і раптовість.

Коли він зненацька заковує в свої крижані обійми плечі, і неможливо поворухнутися. Коли синіють губи, і так важко щось сказати… Тому що й “казати” не потрібно. Не має сенсу. Він ВСЕМОГУТНІЙ, коли розціловує морозом мої щоки, від чого ті палають. Він ВСЕМОГУТНІЙ, коли у мене німіють руки, і я не в змозі опиратися. Він ВСЕМОГУТНІЙ, коли пробирається крізь моє тепле тіло, і оживає в кістках…і думках…

Я закохалася у холод…
В цей безжальний і жорстокий морок.
В цей відвертий і пронизливий вівторок.
Холод…
Морок…
Сьогодні вівторок…

Сьогодні сповільнюється серця “тук-тук-тук…”, і гусне кров…
і різкий голос розтинає тишу:”Тобі не надто холодно? Можливо досить?”… Голос, що інієм покриває вени і змушує заплющити повіки… Що розмальовує шию візерунками…
Поцілунками…мов зимове скло…
Голос, що згодом душитеме ту шию міцними руками…і не вистачатиме кисню… Можливо, його ніколи не вистачало? Кисень. Він щоразу опікатиме мої легені, після того як холод піде…

Я закохалась у холод.
У його божевільну ілюзію спокою…У його тремтячі руки, сині губи і палаючі щоки… І туманні очі… І дурманні очі… Я кричатиму. Кричатиму, доки вогонь не розілється горлом по тілу… Доки мій крик не зігріє тебе… Я ще не замерзла.. Мені ще не «досить».
Можливо тому,

Я закохалась у холод.

1

Автор публікації

Офлайн 10 місяців

Viktoria Herasymovych

12
Коментарі: 0Публікації: 9Реєстрація: 16-08-2018