« НЕБЕСНИЙ КОНЦЕРТ «
Білі хмари пливли по небу так низко над землею, що здавалося, намагалися увібрати в себе запах польових квітів і понести його до свого загадкового царства. Прозора тюль хмар все більше скупчувалась, поступово перетворюючись на щільну завісу. А там за кулісами невидимий оркестр почав награвати тиху мелодію дощу. Він опустився на землю. Дощ пройшовся мокрими кроками по землі, подріботів по зеленому листю дерев, постукав у шибки вікон, побарабанив по дахам будинків.
І раптом вітер вихопив з моїх рук квіти – вирішив потанцювати під цю чарівну музику на сцені Матінки – природи. У своїх жагучих обіймах він тримав струнки молоді березки, а разом з ними кружляли і насуплені хмари, і маленькі крапельки дощу.
Розриваючи завісу небесного концерту, немов смичок диригента, у небі
з я вилась блискавка. А мелодія дощу все лунала по мокрому місту, тихо бродила його спустошеними вулицями, підганяла раптових перехожих.
І ось величезний оркестр раптово стих, і білосніжні крупинки граду, мов перли, мов квіти вдячності й успіху, мов грізні руко плескання, впали на землю.
Всього якусь мить все небесне і земне насолоджувалося ним.
Запанувала тиша… Здавалося, природа відпочивала від концерту. Чарівна завіса розтанула у повітрі, звільняючи заспане сонце. Воно, наче рампа, блідо засяяло над горизонтом.
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
