Для голосування необхідно авторизуватись

З життя

Колись давно, а може і недавно
Далеко десь, а може й ні
Жили на світі люди гордливі та поважні
І кожен впевненний був з них, що він ~то пуп землі.
Задерши голови носами в небо,
Забули про важливе та святе,
Корони повдягали, і мізок їм не треба
В глазурі золотій сховали серце кам’яне.
І були сім’ї, були діти,
батьки були… уся рідня
Та часу не було їм в очі поглядіти
І слово мовити із вуст в вуста.
Не було часу… А може і бажання,
Життя минало в божевільній метушні
І кожен був царем, і мріяв він безперестання
Бути володарем єдиним всієї матінки~землі.
Але царів було багато…
Корони блискали в них на чолі
І заздрив брат своєму брату
В ненАвисті один до одного отак вони й жили.
Не було часу на терпіння
Пірнути у самотній світ дітей,
Не було навіть жодної хвилини
Батькам сказати :” привіт, як ви? У мене все окей” .
І була зрада, було насильство,
Ніхто наче й не помічав…
То не тіла, то душі їхні розпустились…
Аж раптом гаркнуло щось грізно в небесах.
Страшенна хмара закрила сонце,
Яке давно ніхто не помічав
Пітьма завісою сховала землю, мов віконце
Яке ніколи ніхто не відчиняв.
Злякались люди, немов скажені
Наввипередки, мов чумні
Поскидали корони важкі та здоровенні
І ну~мо стрімголів тікати хто куди.
Куди ж ви, людоньки, поділись?
Чи вже мозоль у вас на голові?
Корони ваші на шматочки розвалились~
Воронам радість, клюють їх, немов ваші кістки.
”Та добре, що лише корони…
Хай діамантами подавляться кляті птахи”
Лиш чутно як у хатах всі пошепки говорять
І запалали вікна у родинному вогні…
І вже не треба поспішати,
І часу вдосталь, ще безліч днів…
Домівка більш не схожа на тюремні ґрати
І обіймають діти своїх рідних батьків.
Слова знайшлись для щирої розмови
І свічка весело, грайливо тріскотить.
І більш немає злості , люті, змови
І хліб духмяний на столі один на всіх лежить.
Не знали люди, що біда породить щастя,
З коріння смутку радість проросте,
Не було б віри, якби не те прокляття…
І пафосу не треба, в ціні тепер просте.
І була тьма холодна та бездонна,
Між небом і землею не було більш межі,
І люди почали ділитися вогнем в долонях,
Із серця зкинувши окови золоті.
І знову зорі засвітили в небі,
І сльози щирі полились,
І день настав, прогнав він хмари темні
І світлом сонячним земні куточки залились.
Здійнялись хижі чорні птахи,
Лиш пір’я де~не~де літа,
Із хат всі люди вилізли, немов комахи
Наповнить груди подихом життя.
Були вони вже інші, ніж раніше
Й важливим стало все, що байдуже було
То було переродження усього світу
І царювали в нім любов, надія, віра і добро.

1

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

Ksenia Bondarenko

63
Коментарі: 6Публікації: 34Реєстрація: 10-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 11.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій