У снах своїх так часто бачу Красу та велич Кримських гір – То спогади наївні і дитячі Блукають в мріях дійсності наперекір. Біжу униз стежиною до моря, Милуюсь краєвидом навкруги , А в небі догорають вільні зорі, Вода лоскоче кримські береги. Уже світає,голос чайки чути, Та сонце виглядає з-під землі, […]
Інша поезія
656 posts
А за вікном лютує лютий. Чи дощ, чи сніг не розумієш. Зима… Закінчення прелюдій, Ти вмить від холоду вся млієш. І крижане летить намисто, І старе місто завмирає. Бруківка стала чуть ребриста І вітер гілочки гойдає. Зима… Ти розумієш вчасно, Що час настане для розмови… І кава львівська… Своєчасно Розкриється […]
Чиє місто горить?… Соледар, Бахмут чи Авдіївка? Навкруги все дзвенить Майже рік ненависна платівка. Неперервна система жаху… Захлинаються всі від болю. І обличчя в сльозах… Де ж та кара? Невже це доля? Боже, все зупини Та скажи мені, де є правда? Загорілася знов Ще одна поминальна лампада. Скільки ще? Це […]
Що таке для вас Свобода? це можливість бути вдома це можливість йти кудись це можливість бути скрізь
А за вікном буяє осінь. І жовте листя опадає. І день за вечором минає. А ти в очікуваннях досі. Чого чекаєш, милий друже? Мабуть, втомився від напруги. В очах зневіру бачу вдруге. Думки стискають тебе дуже. Ти розумієш час настане, Коли осінній настрій з джазом Імпровізують ритми разом… Тоді в […]
Моє небо сьогодні сумне. Моє місто сьогодні вбито. І коли ця навала збагне Те, що серце навіки розбито. Відлетіло мале янголя До небес, де вже є янголята. І життя як шматки кришталю Осінь… біль… я неначе розп’ята… Не зросте більше в місті дитя… Не злетять у гніздо голубʼята. Відлетять… Не […]
До мене в гості завітало літо! Постукало в віконце зранку. Зайшло як промінь крізь фіранку, Осяявши кімнату фіанітом. Мені цей колір нагадав про батька, Про дні чудові та часи дитинства. Обіцянки, з ознаками таїнства, Та розуміння фрази: «Ти вже жінка». А квіти, що стоять тепер в кімнаті, Розквітнуть з часом, […]
Прокинулась. Жива. Й Слава Богу! Повітря свіже, промінь б’є в обличчя. Це все не ти, це є життя узбічне. І гарно, що воно не потойбічне. Життя цікаве та не є огидним. Чудове, гарне, навіть своєрідне. Бурхливе наче море сиве. У кожного своє… Красиве. І кожний вибір робить свій. […]
Він мені шепоче: “Непочуті” Я іду на зов той, до них. – Скільки ще доріг здолати треба, Щоб зустрітись і почути їх? – Не спіши! Зроби лиш крок один. Серед гулу воєн й шуму вітру стукіт серця проривається й звучить. – Чуєш? Я іду до тебе. Я почула, Адже маємо […]
День відміряв клопоту чимало Суєти, печалі і тривоги. Знов безсоння в гості завітало. І прогнать його не маю змоги. Нічко, нічко зжалься наді мною. Сон - дрімоту приведи до хати, Щоб розсталась швидше із журбою Хочу в снах казкових побувати. Хочу гори підкорити сміло, І пірнути у морські глибини, Щоб […]
А у нас тут война, бабушка… И под Харьковом – грады…(Не…снежные) Пригодились старые варежки, Не колючие… – стали нежными. А у нас тут ракетное зарево, Я дрожу от каждого шороха, Боже! Боже! Развей это марево Из невинной крови и пороха. Я за дни постарела, милая, Седина в золотые просится, И […]
Я віддаю себе медицині. Це життя, це любов, це надійність. Нехай знають усі, що віднині Присягаю душею на вірність. Медицина – це вогник у віру, Що зненацька в душі спалахнув. І я знаю, відчуваю і вірю, Що на шлях він мене підштовхнув. Попереду – тернисті дороги, Попереду – сумління й […]
Рифмы – нет… Да, и строчка – не клеится… Врассыпную буквы лежат… Лишь зима дорогами стелется, И часы к полунОчи спешат… Сладкий чай. Бессонница. Мучаюсь. От “вчера” – остаётся лишь тень… Поцелую крестик по случаю: 0:01( ноль: одна) – я иду в новый день!
07.12.21(23:00) Не зламайся дух!!! Якщо є пекло, – то це вже воно… Коли людей тут ні за кого мають, Коли без незаконних папірців, Нікуди чесний люд не пропускають.. Немає сил дивитись на брехню.. Транслюють жах для вільного народу… […]
30.11.21 (10:00) А Київ вже не той.. А Київ вже не той… вже не такий красивий.. І люди вже не ті, та й я вже не така… Нема вже правди тут, нема свободи слова… Роти закрила всім, – чиясь […]
Моя душа болить до скону, Біль проняв її, Немов живуча рана, У душі мої . Я знову і знову хочу ридати від болю, Але я підіймуся , І витру я сльози . Стану сильною немов скала, І дізнаються тоді всі навколо, Що душа моя знову жива. І розквіла мов роза.
И у души бывает листопад, Пора дождей, пора забвенья, Когда слова ложатся невпопад, Когда не просишь, только ждёшь прощенья, Когда листва отпущенных грехов Кружит… Кружит… Но не имеет власти, И ты молитвой позабытых слов Вдруг снова начинаешь верить в счастье!
Ты мой маяк в океане бурной людской жизни. Ориентир в пучине черных вод. На свет, я твой плыву, сквозь тьму моих решений, В которых заблудится я смогу. Ты не даёшь с пути мне сбиться, К моей цели ты меня ведёшь. Тебе я очень благодарен За теплый свет, что изучаешь, Вперед […]