А в душі моє літо…

Навіщо так нас зводить  доля,
Якщо не взмозі ми кохати без війни?
І крик душі посеред поля…
Навіщо так…чи пам’ятаєш ти?

Думки повільно тліли,
завершувався кисень
Кохання ще жевріло, 
не вистачало рішень.

Ховали свої лиця
від поглядів суворих
В коханні, як годиться,
приймали участь двоє.

Разом тонули в щасті,
немов в долонях небо
Забувши про ненастя,
згадали про потреби.

І, як завжди за містом,
серед своїх знайомих
Ти змінюєш обличчя,
а я страшенно хворий.

Згадай Азовське море,
прогулянки вечірні
Ми разом і нас двоє,
розмови ті помірні.

Під звуки хвиль тривоги
і місячного сяйва
Ми перейшли пороги,
кохання стало зайвим.

Спочатку нам вдавалось
створити собі казку
Все було, як здавалось,
занадто навіть важко.

Ми бігали по колу,
дистанцію тримали,
Але кохання кволе
нас міцно поєднало!

2

Автор публікації

Офлайн 8 місяців

Leonid Markov

2
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 10-01-2019

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: