Присвоїла людина велич Бога

Коли, нарешті, зрозуміємо
Де наше місце в марноті?
Само – собою, в щастя віримо,
І в долю щиру легкого путі.

Спокуса, що повзе до піку слави,
Щоб після величі відчути гіркоту
Кому під сонцем вічність лати слала,
Хто в простоті знаходив красоту.

Сама людина вряд чи зрозуміє –
Короткий вік сліпого кошеняти:
Як безтурботний мотилем пурхає
Під промінь сонця – в саме полум’я.

Який вже раз жорстоко обдурили…
Ти марнотратством пропалив свій вік.
Як тій комасі, що не стало сили
Повірить в те, що ти ” ЛЮДИНА” – вище всих

Присвоїла людина велич Бога,
Вінець свого творця нап’ялила,
Хизуючись високим інтелектом
І вічністтю безцінного життя.

І все ж ми не машини для багатства,
Не роботи, і навіть, не раби.
І не потрібно в спину нам стріляти,
На лоні правди чистої води…

Настав вже час почути слово Бога,
Проснутись від дрімучой темноти,
І не стрілять – є інша в нас дорога,
Бо браття ми по крові, я і ти.

І з гідністтю ім’я своє прийняти
І пам’ятати –«головне любов».
А ні, то «кулю в лоб», або у скроні
Але не проливать чужую кров.

1

Автор публікації

Офлайн 4 місяці

Людмила Сургай

62
Коментарі: 0Публікації: 31Реєстрація: 23-08-2018

Бронзове перо

Досягнення отримано 23.11.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: