Цілує очі охололі Озерам уночі мороз… Не має Україна долі, Бо зневажається Христос! Не буде в Україні миру, Загине слава на віки́, Бо розпинають її Віру Розкольники й єретики! Як безталанна тая врода, Що пестили не в доброті, Так і страшна ота свобода, Яка прийшла не во Христі! Окреслився на […]
Духовна поезія
163 posts
Душа шукає душу, щоб зігрітись, Схиляє явір віти у жалобі… Не в тому віра, щоб на Небі поселитись, А в тім, щоб Небо поселити в собі!
Іще одна зоря померкла, Зневаживши Любов Господню! Пішла в розкол Еладська Церква – І тисячі людей в безодню!
Слова, мов листя, вітер обриває, Ось і мої в високих травах загубились… Ніщо від Бога так не віддаляє – Як відчуття своєї зверхності над кимось!
Вертаються страшні часи Батиєві — Дівчат на ринку в рабство продають, Крадуть на органи дітей у Києві, І у криницю батьківську плюють! Содомський гріх всміхається привітніше, Охоче хтось свою міняє стать, Стає суспільство все демократичнішим – На цінності одвічні наплювать! Вже поверхнево не від серця каються, І про мирське на […]
Не переймайся і не псуй даремно нерви! Згадай, чи не найвищий суд – це власна совість! І все, що люди зроблять проти тебе, – То, врешті-решт, піде тобі на користь!
У гордості багато є ознак, Ніщо не ублажить її утробу! Образа у людини викликає рак, Страх викликає сечокам’яну хворобу. Сльозиться небо у рясних зірках — І кожна зірка Богові покірна! Лікує душу й тіло Божий страх, Любов душевна і нелицемірна! Шукає човен серед хвиль маяк, Спіткнувся кінь, бо загубив підкову… […]
Тщеславні Бога забувають – Спустошує добро цей гріх! Тщеславні люди уявляють, Що всі в захопленні від них! Тщеславний мріє кожний будень, І, як папуга говіркий, Його якийсь похвалить дурень – І не такий вже він дурний! Шукає панства і гетьманства, Навшпиньки козликом танцює, В людині стільки марнославства – Наскільки розуму […]
Впаде сльозина, наче зірка, поряд, Зупине яструб в небі свій політ… Любов в душі на все міняє погляд, Преображаючи довкола цілий світ! Одне лиш треба — щиро в це повірить, Але глибоке самолюбство не дає, І біс гордині іронічно зуби шкірить, І в вічі нам презирливо плює!
Є в тім багато нашої вини, Що рідні береги недоля рве, Але, на жаль, в молитвах просим ми Змінить обставини життя – а не себе!
В житті, немов на театральній сцені, Завжди у когось на очах живеш. Чим більше оплески стають тобі приємні, Тим більше одержимим ти стаєш! А хто всім серцем Бога прославляє, Тому Бог духа мудрості дає І в святості зрости благословляє, І вписує у лицарство Своє! А в марнославного завжди лиха дорога […]
Минеться все, та все минеться Гірке, підступне і примарне, І пекло зрештою уп’ється, І тартар врешті-решт розтане! Молитва — найсильніша зброя! Не дай своїй душі заснути! Молись, чи воля, чи неволя, Щоб Царство Боже осягнути! Молись за батька і за мати, Молись за тих, які волають І руки крізь пекельні […]
Вертається душа до рідного порога, Де вогник ще не згас за шторкою в вікні… Любов – це не ім’я, Любов – це сутність Бога, Це Його Кров за нас пролита на Хресті! Сорочку вишивала дівчина легкокрила, Сіяв натільний хрестик на ній, мов золотий… Душа, що не страждала, не може буть […]
В вікні вагону краєвиди промайнули, Які ти ще з дитинства пам’ятаєш… Не поспішай судить людей за їх минуле – Ти ще свого майбутнього не знаєш!
Смерть важливіша за людське життя! Важливо, як людина помирає — Хтось Богові приносить каяття, А хтось – в безодню відчаю впадає!
В омані ті, які шукають щастя В гроша́х, чужих краях, та не в собі! Чи вдасться осягнути, чи не вдасться, Та лишаться вони в своїй ганьбі. Облізе вся дешева позолота, І серце почорніє, мов рілля, Вкінці всіх насолод прийде гіркóта І у гніздо душі вповзе змія. І затрясе їх агонічна […]
Можливо, вам на досвіді відомо І ви вже стали мудрими, немовби: Гріхи, які ми робимо свідомо, — Саме вони породжують хвороби! Буває, Бог і від біди спасає Хворобою людину легкодумну, А іншому – і виходу немає Позбутися від напасті і суму, Як тільки захворіти і молитись, І очищати серце покаянням, […]
І я був юним і вродливим, Й мені всміхалась зірка рання!.. Та лиш відтоді став щасливим, Як полюбив свої страждання!
Осикам вітер кучері розчеше, Підніме на алеях айстри пізні… Великим грішником себе вважати легше, Аніж зізнатися в мілкому егоїзмі!
Не обертайтеся, якщо вас хтось кляне, Прокльони власникам, мов кулі, повертаються, Якщо ви праведні, вас лихо обмине, Є лиш один прокльон, який збувається!.. Прокльон неправедно осуджених людей, Безсуперечно, суддям не минеться!.. Прокляття матері в розпуці на дітей, Що вирвалось з пораненого серця!
Чому в Європі бути геєм — Це прояв вищої свободи? Чому і ми, як вівці, блеєм Під флейту бісової моди? Горять узлісся горицвітом… Тому що, друзі, дуже схоже — Антихрист буде содомітом, І світ йому готує ложе!
Коли стискає серце від журби, І втрата ки́дає на все сумний відтінок, Несіть у храми білії хліби, Оливне масло – рідним за спочинок. Стікає віск на «золоті» столи, І кожна свічка до небес голосить… Якби ми тільки зрозуміть могли, Яку це благодать душі приносить!
Ти плачеш над тілом, людино, Яке покидає душа,.. Щебечуть гаї солов’їно, Та серце воно не втіша! Навіщо так дорого платиш, Рятуючи тлінную плоть, Чому над душею не плачеш, Яку покидає Господь?
Мов плачем, стелиться туман імлистий,.. Є гріх, який не має забуття! В утробу жінки поселяється нечистий Замість невинно убієнного дитя!
Ріка туманом дише, Невпинно час пливе… Бог любить тебе більше, Ніж любиш ти себе! Сліпа душа блукає, Мов привид, у пітьмі — Але Бог ліпше знає, Що кóрисно, що ні! Коріться Божій волі, І злобні і незлі, І неможливе стане Можливим на землі. Таємне — зрозумілим І […]
Хотів би з вами, друзі, поділитись На тему надзвичайно наболілу: Не треба мати віру, щоб молитись – Молитись треба, щоб отримать віру!
З повік троянд скотилися сльозини, Розплела довгі коси осінь рання… Нема більш одинокої людини, Ніж та, яка пережила своє кохання! У храмі одинока свічка мліє, І ніч стоїть, немов іконостас,.. Ніхто, крім Бога, нас не зрозуміє, І кожен зрозуміє це в свій час!
Якщо ти батюшкою звешся, Стань справжнім батьком для убогих! Не для багатих і знайомих, Перед якими розіпнешся, А для простого в храмі люду! Поглянь — столи Страшного Суду Застелені на видноколі, І Ангели святі поволі Згортають небо оксамитне! Ніщо нечисте і неплідне У Царство Божеє не вві́йде, А те дитя […]
Соборна тінь повзе з колін, І сонце над хрестом сіяє! Про що сьогодні лаврський дзвін Киянам чуйно так звіщає? Про що з вікна ці тихі співи? Чому Дніпро немов ридає? — Успіння Пресвятої Діви Печерська Лавра відзначає!
Я бачив тисячі закоханих людей, Їх почуття стирали протиріччя, Від їх краси не зводив би очей, Але не бачив я любов в обличчя! Яка ж вона, Любов, — дитя небес? Назустріч йшли байдужі перехожі, І на шляху з’явився мені Хрест І зрозумів я, що вони – тотожні!