Мов квіти, інеєм покрились на морозі Наші серця, і ні́чим захистити, Та вся всесвітня темрява не в змозі Одну маленьку свічку загасити! Вона вселенське зло перемагає, Розтоплює навколо себе кригу, Вона Христовим світлом ніжно сяє І зіркою глядить в криницю тиху…
Духовна поезія
105 posts
Даремно покладаєш ти надію На заощадження, приховане у ніші, Ті гроші, що зароблені в Неділю, Стають вогнем, що поїдає інші! Ті гроші, що зароблені в Неділю, Без сумнівів, підуть на лікування! І все твоє добро запахне цвіллю, Підуть на твою голову страждання! Великий гріх в Неділю працювати, Адже Неділя – […]
Якщо тебе хтось злісно проклинає, Згадай про свого Господа одразу. Прокльон тоді лиш цілі досягає, Якщо до серця ти прийняв образу!
Я пересвідчений, у Господі Ісусі, Коли очікуєш духовної наснаги, Ніщо так не віддячується, друзі, Як милостиня щирої уваги, Як помогти комусь здолати відчай, Зарадить серцю, сколотому в кров! Як перед громом блискавка зазви́чай — Так милість упереджує любов!
До немічних і вбогих май терпіння, Щоб і до тебе Бог був терпеливий! Застерігай безпечних до Спасіння, Хоч результат буває і сумнівний. Багато нині душ іде на муку, Бо Благодать від гордих відступає! Коли, хто впав – подай поспішно руку, Чужого горя в світі не буває!
Зоря, немов Пречиста на іконі, Слізьми тече з гори дзвінкий потік… І дивний спокій серцю на Афоні! І синьоокий, довгий день, неначе вік!
Примарний і жорстокий світ сьогодні, До задоволень пристрасть невтолима, Та є Святії Старці на Афоні, Їх не побачиш грішними очима! Вони невидимі, застелені туманом, Їх келії у скелях одинокі, Вони вступили в бій з левіафаном, Співають їм хвалу гірські потоки! Вершина, мов троянда кришталева, Шепоче до них ніжно пелюстками!.. І, […]
Тихий вечір догоря, Дзвін солодкий лине… Біля стін монастиря Достигли цитрини. Припливають на Афон Гості з України, Білий старець б‘є поклон — Очі, мов в дитини! Слово мудре до гостéй Стиха промовляє, Пригортає до грудей І благословляє!..
Шаленіють десь міста, Час тече крізь пальці… Чай з лаврового листа П’ють сьогодні старці. Піст іде, іде війна Проти духів злоби! Хмар прозора сивина Повзе на діброви… Кипарисів ніжний скрип, Скніє день короткий… Під час посту чорний хліб, Наче мед, солодкий!
Не тривожся у дорозі, Не нудьгуй в хворобі! Якщо мислі твої в Бозі – Сила Божа в тобі! Він, мов зірка, над тобою, Вірна, таємнича, Нахиляється вербою До твого обличчя… Він – той хлопчик подорожній, Що вказав дорогу, Він мигтить в росинці кожній – Залиши тривогу!
І звідки квіти знають, Коли їм прокидатись? І у дібровах птиці, Коли пісні співать?.. І хто навчив це небо У зорі одягатись, Коли вкриває землю вечірня благодать?!
Коли, нарешті, зрозуміємо Де наше місце в марноті? Само – собою, в щастя віримо, І в долю щиру легкого путі. Спокуса, що повзе до піку слави, Щоб після величі відчути гіркоту Кому під сонцем вічність лати слала, Хто в простоті знаходив красоту. Сама людина вряд чи зрозуміє – Короткий вік […]
Потойбічні слова одкровень Нас вражають суворою дійсністю! Рік в Раю промайнув, наче день, Час у пеклі здається нам вічністю!
Не тіш себе оманливо убога, Своїй особі знай ціну і міру! Кому відома є любов до Бога, Тому відома ненависть до миру. Хто без любові — сам у тому винен, Бо як покличе, так і відгукнеться. Любов до Бога — це є дар людині, Що догодила чистотою серця!
Як нескінченний Бог — так радість нескінчéнна Тече від Нього на Його дитя!.. І сум — не сум, і темна ніч не темна, І кожен день — неначе відкриття! І грає сонце я́сним самоцвітом, І коливається блакитний небокрай, І все цвіте тендітним білим квітом — Лети, душе, у заповітний Рай! […]
Глибока мудрість криється у тиші, Противні їй бенкети голосні, Її гойдають хвилі найніжніші, Немов перлину на морському дні… Вона, як те дитятко у веселці, І в ній туман невиспаних ночей!.. Глибока мудрість в материнськім серці І на іконі в кутиках очей!
Коли біда тебе спіткає, Отямся, не заламуй рук! Вона нас грішних позбавляє Від вічних, невимовних мук. Бог вірним вмощує дорогу Не квітами і не шиттям! Душа в біді восходить Богу Смиренним, слізним каяттям. Бог знає лік твоїм чеснотам, Років гортає сторінки… Скоріш радій своїм скорботам, Бо це оплата за гріхи!
Я сповідав людей, приречених на смерть! Тоді, в Абхазії, стояла осінь рання… Мене вражав сталевий блиск очей І неймовірна сила покаяння! За кожним з них був злочин на війні, І це були ще молоді солдати! Їх стрижені потилиці тоді Плекало сонце крізь сталеві ґрати. І страшно, але й вéлично було: […]
Вуста творять Ісусову молитву – І дух, мов голуб, лине до Творця!.. Ти виграєш свою запеклу битву, Що в серці точиться за Царство без кінця! Тримає світ Свята Гора Афонська, Стрункі оливки маряться з терас, Сичить загрозливо здаля змія масонська, Погрожує вкусить – та ще не час! Не час гасить […]
Упав на купол сніг, мов сивина… У храмі Божім спів ся зачинає, І близькі свому серцю імена У вівтарі священик поминає. Праворуч нього Ангел предстоїть І всі слова до Господа підносить, Душа небіжчика в віконечко бубнить – І пом`янути також її просить!
Завжди молися, ніби молишся уперше, Молися, наче це в останній раз! Тільки молитвою відкриєш своє серце І світ оманливий побачиш без прикрас!
Коли тебе невинно ображають, Прощаються таємнії гріхи. І біси в безпорадності ридають, І ангели шепочуть: «Потерпи!».
Пливуть моли́тви, небо у свічах, Мовчання таємниче і натхненне… Та дивиться із болем у очах Пречиста Діва з Образу на мене! А на дворі погода снігова, Мете немилосердно хуртовина… І чую я в душі своїй слова: «Не розпинай гріхами Мого Сина!»
Все те, що є відрадою очей, І ця барвінком встелена дорога, Все те, що маємо — воно не від людей, Все те, що маємо — отримано від Бога!
Гріховний світ чарує і п’янить, Зневажили ми Благодать Господню! Покайтеся! Бодай в останню мить, Як падатиме світ цей у безодню!
Я злітаю в небо крильми В більш незвідані світи. Бачу зорі й вогні сині Всіх галактик світових. Пролітаю в їхнім світлі І в туманах зоряних, Бачу Бога, бачу крила Своїх янголів святих. Досить очі лиш закрити Й янголи приходять враз, Забирають вверх на крилах В різнобарвних кольорах. Кольори такі яскраві, […]
Колись давно у снах своїх дитячих, Немов за гребнями покритих снігом гір, Я бачила урочище Кипляче – Дівочий православний монастир! І ось я тут, щоб вдруге народитись! Духмяний ранок ніжно настає… Біжу у храм за цілий світ молитись – Таке святе покликання моє!
Вмістити серце може невмістиме, Насамперед, це Божу Благодать. Якщо у світі є щось непростиме – Так це невміння від душі прощать!
Завжди молися, ніби молишся уперше, Молися, наче це в останній раз! Тільки молитвою відкриєш своє серце І світ оманливий побачиш без прикрас!
Сплять ліси чорноброві, Тане сніг у полях… Світ стоїть на Любові, Що жевріє в серцях! Світ стоїть, доки славлять Ще народи Христа, Доки ще Літургію Співають вуста!