О які безплідні ранки,
В Василечка без Мар’янки,
Мрій хлопчина не залишив,
Так жадає шиши-миши.
Ніч минає, день минає,
Серця щем не відпускає,
Він грудьми Мар’яни дише,
Хоче з нею шиши-миши!
Та Мар’яни дух незламний,
Не розвіяв чорні хмари,
Іскри з рук нещасний крише,
На одинці з шиши-миши.
Нелегка печалька в хлопця,
Забуття миліше сонця,
Їй вірші любовні пише,
Жирним шрифтом: ШИШИ-МИШИ!
І нема кінця та краю,
Край його вогнем палає,
Ну порадьте, хто мудріший,
Що робить з тим шиши-миши?