Мені наснилися
Жовтенькі чобітки.
Вони ганялися
За мною у тім сні.
Благали їх купити
Та з радістю носити.
Не витримало серце
Тих сліз ціле відерце,
–Зжалімося,-казали очі,
–Вони ж такі дівочі!
А далі, розпочались,
Скакання та гуляння.
Тіло з ногами сперечались,
Та встановлювали змагання.
А мозок начебто здурів,
Підтримував цю пару.
І весь цей тарарам зустрів,
Мій вік, дитячи класики на тротуарі.
Ці чобітки немов чарівні,
Та трошки чортівні.
Казяться як діти,
Ні хвилини не дають відпочити.
Я вперед, вони назад,
Всі кроки невпопад.
Чобітки веселі,
Влаштовують каруселі.
Як маленькі діти,
Ледве могла всадити.
Ось такі у ЛіЛ пригоди,
В осінню погоду.
Ліл Шоломіцька
,
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 8Реєстрація: 03-09-2020
