Для голосування необхідно авторизуватись

Страх

#творче_натхнення
Тиша потріскувала якимись ледь чутними середньому вуху звуками й вібраціями.
Ніч впевнено, по-хазяйськи насунулася на світ, заволоділа ним, знаючи, що ніхто, навіть мільйони отих людьми вигаданих ліхтарів не здолають її – всесильну, могутню, величну. Що вартий той промінець, що перелякано тремтить із вікна сірого будинку? Куди йому до Ночі? А високі худющі ліхтарі думають, що освітлювати дороги – то велика робота… Ні, то лише послуга, яку дозволила їм у своєму царстві пані Ніч. Її не відмінити, не здолати, й не замінить, вона однак прийде у свій час і буде володіти світом, як робила це мільйони років до цього…

Постать жінки, загорнутої у теплий халат, стояла непорушно біля чорно-прозорого віконного отвору. Нічого, що вже за північ, сон так і не прийшов до неї сьогодні. Натомість холодним, бридким холодком за коміром і підступним тремтінням в колінах та ще там, десь під самим серцем, де живе душа, липким трепетом нахлинув страх, накриваючи своєю масивною товщею усі області її життя. Особливо густо він налягав на ті найраниміші місця, де в її серці жила родина, батьки, діти.
В інших, не настільки щемних місцях, його було менше, а в окремих куточках з-під того велетенського сірого покривала виглядали голі невкриті фрагменти, бо вони не мали нині значення. Але та, найважливіша, найрідніша частина її існування, яку страх огорнув товстелезним шаром, примушувала її тіло здригатися час від часу, очі наповнювалися солоною рідиною, якої десь бралося так багато, руки стискалися міцно в кулаки, ніби готові відбиватися від лютого ворога. Але ворог той був невидимим, мікроскопічним, він вихвалявся своєю досконалою будовою лише у скельцях мікроскопів. Це був красивий, досконалий, підступний і впевнений вбивця, якому геть не потрібні були люди, його метою було єдине – вижити і не цікаво як, ціною скількох життів і людських втрат. У нього не було мізків,щоб думати над цим, а у неї були. І вона думала. Думала постійно, намагаючись якось подолати цю страшну безвихідь, це моторошне відчуття невизначеності і дику, незнайому їй до цього невпевненість у наступному дні. Стрічка новин вже стомилася сповіщать про жертв, про обіцянки влади, про героїзм лікарів… А вона боялася, страшенно боялася уявити, що буде,коли все це закінчиться…

Ніч знала про думки постаті у вікні, її вони не лякали, вона нічого не боялася, навіть смерті, бо знала, якими б чорними фарбами вона не малювала все навколо, Світанок однак прийде, вона встигне лиш на кілька секунд впасти в його обійми і зникне, як сором’язлива коханка, щоб у свій час знову прийти і панувати світом. Але він прийде, обов’язково, бо так було мільйони років до того і так буде…

2

Автор публікації

Офлайн 4 роки

Liliia Boiko

5
Коментарі: 0Публікації: 2Реєстрація: 02-08-2020