Для голосування необхідно авторизуватись

Дитяча “вендетта”

 

ЇЇ ДІМ
Олена більше всього на світі хотіла, щоб мама нарешті перестала опікуватись нею, мов малою дитиною. В 16 років її подруги вже давно жили своєю незалежністю, а їй доводилось щодня звітувати про кожен свій крок.
– Це все через те, що у неї немає власного життя, – жалілася дівчина своїй подрузі Ксенії.
– Ти права, – одразу ж погодилась та. – Якби твоя мама завела собі якогось бойфренда, контроль щодо тебе послабився. Вона ж у тебе така класна жінка.
– А це ідея! – задоволено вигукнула Олена і потягнулась до комп’ютера.

ЙОГО ДІМ
Ігор сидів насупившись, адже батько вкотре заборонив йому спілкування з Антоном, який такий класний хлопець, у нього таке цікаве життя. А він змушений сидіти над підручниками, адже, як завжди любить говорити тато: «Запам’ятай – у тебе іспити на носі, ЗНО! Потрібно про своє майбутнє думати, ким стати».
Та ж він і думає. А розваги в цьому не заважатимуть. Он Антон теж випускник і все в його житті в ажурі.
– Може б йому романчик закрутити? – запропонував по телефону друг. – У нього стільки клієнтів, серед яких багато класних тіток. Якби «втюрився» в одну, дивись і над тобою контроль зменшився. Забий його анкету на якийсь сайт знайомств, залиш номер телефону і, дивись, головною проблемою стане менше.
Ігор довго думав над пропозицією друга, а потім…

ЇЇ ДІМ
Олена набрала потрібний номер на телефоні мами і, діждавшись коли підуть гудки, завершила дзвінок, швиденько поклавши телефон назад до маминої сумки.
– Якщо не передзвонить? – поцікавилась Ксенія.
– Коли чоловік залишає на сайті знайомств свій номер телефону, він обов’язково зверне увагу на пропущений дзвінок, – впевнено відповіла дівчина.
– Ти така впевнена в тому, що все станеться так, як заплановано. До того ж, твоя мама…
– Моя мама завжди любить вносити ясність і доводити справу до кінця. Та й цей тип професійний психолог. Між ними повинна зав’язатись дискусія. А там дивись все і вигорить. – Олена мрійливо закотила очі, мов вже бачила все наяву.
Зі стану мрій дівчат вивів телефонний дзвінок. Він і справді зателефонував. Дівчата швиденько зникли за дверима Олениної кімнати, залишивши невеличку шпаринку для спостережень.
– Алло, – промовила Людмила Петрівна, яка щойно вийшла із ванної кімнати.
– Доброго дня, – почувся приємний чоловічий голос у слухавці.
– Доброго дня. Вам кого?
– Взагалі, я хотів би задати це питання вам, адже це ви телефонували мені кілька хвилин назад.
– Я?! – брови жінки поповзли вверх від здивування. – Це якась помилка.
– Якщо так, тоді вибачте, що потурбував, – почав виправдовуватись чоловік. – Я гадав, що це хтось із моїх колег змінив номер телефону і вирішив вияснити. Вибачте ще раз.
– Що ви. Буває.
Людмила Петрівна натиснула кнопку завершення розмови та, про всяк випадок, перевірила список набраних номерів. Який був її подив, коли вона дійсно зрозуміла, що дзвінок був здійснений з її мобільного. Олена правильно сказала, що мама любить доводити справу до кінця, та от не передбачила своєї участі в цій афері, у поспіху забувши стерти всі докази проти себе.
– Олено! – по голосу можна було зрозуміти, що мама налаштована серйозно. – Я маю до тебе розмову.
– Ма, ти заважаєш, – на порозі своєї кімнати з’явилась дівчина, не наважуючись ступити крок вперед. – Ми з Ксюхою робимо домашні завдання.
– Кому ти телефонувала з мого телефону? – жінка не стала тягнути.
– Я? Мамо, ти що? Та ми…
– Не увилюй від поставленого запитання! Мало того, що ти без дозволу залазиш до моєї сумки, то ще й телефонуєш якимось чоловікам! З якою метою?!
– Це не я, – розгублено промовила дівчина і замовкла.
– Невже ти хочеш сказати, що до моєї сумки залізла Ксенія?!
– Та ви що, Людмило Петрівно, – за плечима подруги з’явилась та сама, яку щойно звинуватили.
– Я тебе не звинувачую, люба, – промовила жінка, трохи м’якшим тоном голосу. – Своїм мовчання тебе звинувачує Олена, адже дзвінок було зроблено кілька хвилин тому, а домового в домі я не помічала. Олена ж доводить, що цього не робила.
– Ну вас всіх, – крізь сльози промовила Ксенія. – Я говорила тобі, що це погана ідея.
Ображена дівчина швидко пройшла до виходу, голосно гримнувши вхідними дверима. Олена швидко закліпала повіками, намагаючись спинити сльози, а потім кинулась до своєї кімнати, де і дала їм волю.

ЙОГО ДІМ
– Хто це був, – обережно запитав Ігор, з’явившись на порозі батькового кабінету.
– Просто помилились номером, мабуть, – відповів Микола Андрійович, спокійно занурившись у свої папери.
Хлопець тихенько закрив за собою двері і притулився до них спиною. Щось йому ця ідея, яка раніше здавалась такою класною, стала подобатись менше, адже він відчув шалене серцебиття, почувши, що батько розмовляє по телефону. Подумавши, що йому перепаде на горіхи, якщо стане відомо про його аферу, Ігор вже готовий був кинутись до своєї кімнати, щоб все виправити, як новий дзвінок заставив його завмерти під дверима батькового кабінету і притулитись вухом для підслуховування.

ЇЇ ДІМ
Можливо, гарно все обдумавши, Людмила Петрівна ніколи б не передзвонювала цьому незнайомому абоненту – з ким не буває номером помилитись. Та зараз вона була просто шокована тим, що зробила її донька. Здається, тепер весь світ знає про те, що вона намагалась знайти собі чоловіка через інтернетну службу знайомств. Для неї це було не припустимо. Вхопивши до рук мобільний телефон, жінка рішуче натисла кнопку виклику.
– Зараз ти попросиш у людини вибачення, – погрозливо промовила вона, приклавши слухавку до вуха. – Алло. Вибачаюсь, та це знову я. Як виявилось, з мого телефону дійсно було зроблено вам дзвінок. – За одну хвилину Людмила Петрівна розповіла незнайомцю про свою доньку, про її задум і про сайт знайомств, на якому вона знайшла його анкету. – Я хочу вибачитись перед вами…
– Я вибачаюсь, шановна пані, за те, що перериваю вас, – здивовано пролунало у слухавці, – та я ніяк не можу второпати, про який сайт знайомств іде мова? Я ніякого оголошення нікуди не давав.
– Але ж звідки моя донька змогла дізнатись номер вашого мобільного телефону та те, що вас звати Микола Андрійович? Вас же так звати?
– Так, мене звати Микола Андрійович, – у трубці пролунав спантеличений голос. – А ви можете покликати до телефону свою доньку?
– Так-так, вона саме хоче попросити у вас вибачення. – Жінка протягнула мобільний Олені і стала навпроти неї, намагаючись вловити кожне її слово. Вона чула, що донька щось пояснювала, а тоді вимкнула телефон, навіть не попросивши вибачення. – Я чекаю пояснення.
– Здається, він не знає, що його анкета висить на сайті знайомств, – весело промовила дівчина, протягнувши матері телефон. – Хтось зробив йому сюрприз.
Олена піднялась і спокійно попрямувала до своєї кімнати.

ЙОГО ДІМ
Микола Андрійович здивовано закліпав повіками.
– Сайт знайомств? – промовив він, якусь мить думаючи над щойно почутим. Його думки снували одна за одною і, раптом, обличчя скривила гірка гримаса від здогадки. – Ігор. – Різко піднявшись, він направився до синової кімнати, двері якої розчинив, навіть не постукавши. – Ігорю! – тон його голосу був погрозливим, тим більше він супив брови лише тоді, коли був дуже сердитим, – зареєструвати мене на сайті знайомств твоїх рук справа?!
– Що ти, тату.., – спробував виправдатись юнак, активно натискаючи кнопки на клавіатурі ноутбуку.
– Не бреши мені! – не стерпів батько, нахилившись над сином, заставивши цим втиснутись його у спинку канапи. – Коли ти це зробив?
– Приблизно дві години тому, та щойно я все видалив, – відчеканив Ігор, який не так часто бачив батька у такому стані.
– Я ніяк не можу збагнути, де я втратив ту ниточку, яка єднала нас раніше, – сумно промовив Микола Андрійович. – Мені дуже шкода.
– Пробач, – встиг сказати Ігор, перш ніж за батьком зачинилися двері.
Чоловік нервово закрокував своїм кабінетом, не розуміючи, що його так бентежить – непорозуміння з сином чи ця історія з телефонним дзвінком? Звичайно, його хвилювало і те і інше. З одного боку син просто відбився від рук, а з іншого – анкета з його даними 2 години мала місце на сайті знайомств. Радувало лише одне, що сьогодні робочий день і не так багато людей гуляє інтернетом, інакше дзвінків могло б бути більше. А так лише один.
Микола Андрійович мимохідь кинув погляд на телефон і зрозумів, що найперше він повинен очистити своє ім’я, адже, чомусь, ця незнайомка, яка теж стала «жертвою» власної дитини, хвилювала його не менш, ніж все разом. Отож, він не роздумуючи потягнувся до мобільного.

ЇЇ ДІМ
Людмила Петрівна ніколи не відчувала ностальгії. Просто на це ніколи не вистачало часу. А сьогоднішня ситуація з цим звідництвом чогось її зовсім розклеїла. Вона зачинилась у своїй кімнаті і тихо заплакала у подушку.
Вже ось десять років, як їй ніхто не телефонував отак зненацька. Були дзвінки по роботі, від друзів, рідних, але ось так, щоб почути у слухавці приємний чоловічий голос…
Звичайно, вона сама обрала собі таку долю, оскільки після зради чоловіка всю протилежну стать рівняла під один рівень, виставивши перед собою височенний мур непідступності. Всю себе віддала доньці. Мабуть, її було забагато, якщо Олена рішилась на такий крок. То чи варто її звинувачувати?
До того ж, так приємно було почути у слухавці той чоловічий голос…
Зі стану ностальгії жінку вивів телефонний дзвінок. Комбінація цифр їй була вже знайома, тож Людмила Петрівна відчула незвичне калатання серця, беручи до рук мобільний.
– Це знову я, – почувся у трубці зніяковілий голос Миколи Андрійовича. – Не розумію чому, та я теж хочу внести ясність в тій ситуації, яка склалась між нами. Це все мій син. Вже ось минає рік, як померла моя дружина і з того часу я відчуваю, що втрачаю контроль над ним. Я, професійний психолог, і не можу знайти спільну мову із власним сином. Як ви гадаєте – може мене стало забагато в його житті?
– Не думаю, що я можу вам чимось зарадити, якщо маю таку ж проблему, – відповіла Людмила Петрівна, важко зітхаючи.
– А може нам їх відпустити, адже, поки ми їм забороняємо, це лише буде посилювати їхнє бажання йти нам на перекір?
– Мабуть, ви праві.
– Ой, я навіть забув запитати ваше ім’я.
– Людмила Петрівна, – тепер вже настав час ніяковіти жінці.
– Дуже приємно, – Микола Андрійович вперше зрозумів, що не хоче закінчувати цієї розмови, але ж вперше за свій професійний досвід йому забракло слів.
– Навзаєм, – несміливо відповіла Людмила Петрівна, теж не розуміючи, як продовжити розмову далі, тому бовкнула те, що потрапило на язик першим, одразу ж пожалкувавши про це. – Гаразд, не буду вас відволікати.
Чоловік зробив останнє зусилля, щоб залишити про себе згадку про таємничу незнайомку.
– Якщо раптом у вас виникнуть проблеми – звертайтесь. Завжди буду радий вам допомогти.
– Дякую, – лише відповіла жінка і ледь чутно видавила із себе. – До побачення.
Вона швидко натисла кнопку завершення дзвінка, відкинувшись на подушку і мрійливо закотивши догори очі. Відчувши у собі неймовірне піднесення, жінка швиденько занесла номер телефону до свого записника, тож замість комбінації цифр на дисплеї мобільного телефону висвітлилось Микола Андрійович…

1

Автор публікації

Офлайн 4 тижні

Людмила Масовець

93
Коментарі: 0Публікації: 36Реєстрація: 03-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 09.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 06.08.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій