Спізнились… не бути нам разом,
В минулому, певно були?
Я дотик впізнала…і раптом,
Той погляд навіки близький.
Згадала і пристрасті спалах,
І дивної казки стежки,
Чому ж відчайдушно втікала,
Й згубила всю ніжність весни.
Пірнувши у солод кохання,
Нас хвиля чимдалі несе,
Яскраво лунало зізнання,
Та плинне воно і крихке.
Природу кармічних стосунків,
Вписали у долю зірки,
Вершаться події сумбурні,
Та сіли ми в різні човни.

2 коментарі “Різні човни”
Це любов… Точно, любов.
Спасибі за такий чистий і справжній вірш, Ліза.
То голос Душі…
Дуже дякую Наталія!