Отут, у пелюстці троянди,
Метелик заснув лиш на ранок,
Все вірші складав і сонати,
Як місяць засяяв над садом.
Невпинно кружляв і метався,
Емоцій розкривши завісу,
Душа у зворушливих мандрах,
Палала занадто, в цю нічку.
Для чого тобі мелодрами,
Якщо не її ти обранець?
З таким почуттям до нестями,
Зітлієш… бо пристрасті в’язень.

4 коментарі “Зітлієш…”
Такой милый, целостный образ получился – веет предрассветной свежестью и романтикой.)
Это я увидела на розе кузнечика спящего,сделала фото и получилась миниатюра.Спасибо Olvia!
Супер!!! Коротко и очень поєтично!!!
Спасибо большое Катя!Очень рада Вашим комментариям.